Тюремний замок

Адреса: пр. Суворова, 70

Період побудови: 1844 рік

Нинішній Ізмаїльський слідчий ізолятор був побудований 1844 року, про що повідомляють документи, які висвітлюють хід будівництва тодішнього тюремного замку.

Один з його попередників, Старий острог, розташовувався на території фортеці Ізмаїл – під ці цілі була виділена вежа. Однак кількість розміщених в ній арештантів 1831 року становила 135 чол., що було забагато для такого приміщення.

У зв’язку зі стабільним зростанням кількості арештантів і спостерігачів було прийнято рішення про будівництво нового острогу і кам’яної казарми для арештантської роти, яка складалася з командира роти, поручика, підпоручика, прапорщика фельдфебеля, 18 унтер-офіцерів, писаря, цирульника і 90 наглядачів. Право на будівництво будівлі було вирішено віддати автору кращого проекту. Оголошення про це розіслали в газети Ізмаїла, Болграда, Москви і Санкт-Петербурга. Втім, перемога дісталася місцевому жителю, купцеві першої гільдії Антону Мілановічу.

Будівництво казарми проводилося з серпня по жовтень 1833 року. Вона збереглася до наших днів як частина комплексу будівель слідчого ізолятора.

4 січня 1844 року по клопотанню ізмаїльського поліцмейстера підполковника Фон Чуді і зі схвалення градоначальника Сергія Тучкова почалося будівництво самого тюремного замку, який підпорядковувався Бессарабському опікунству про в’язниці при Міністерстві внутрішніх справ. Контроль за будівництвом було покладено на Бессарабську будівельну комісію.

У первісному вигляді Ізмаїльська міська в’язниця за проектом повинна була мати 4 вежі і 2-поверховий корпус з камерами і приміщеннями для варти, а також сараї для господарських потреб і лазні. Зовнішня стіна за проектом мала довжину 14 аршинів, товщину 4 вершки, а фундамент становив 5 аршинів. Вхід в тюремний замок зберігся до наших днів.

1862 року Бессарабське губернське опікунство про в’язниці прийняло рішення заснувати тут теслярську і швейну майстерні. Пізніше добудували тюремну лікарню.

Історія ізолятора після передачі в кінці 19 століття в підпорядкування Міністерству юстиції і аж до 1945 року не має документального супроводу.

Після війни ізолятор, що відносився до структури Управління внутрішніх справ Одеського облвиконкому, мав огорожу в 4,9 м у висоту і 6 веж. Незабаром було побудовано адміністративну будівлю.

За інформацією краєзнавців в той час, коли Ізмаїл був обласним центром, СІЗО та будівлю обласного управління МДБ (КДБ – з 1954 року), де зараз розташовується центральна міська лікарня, з’єднував підземний хід, по якому затриманих водили на допити. Однак достовірних підтверджень цьому немає.

Повідомлялося про плани перенести СІЗО за межі міста, а на звільненому місці облаштувати парк дитячих атракціонів, однак з розпадом Радянського Союзу від цих намірів довелося відмовитися.

Сьогодні Ізмаїльський слідчий ізолятор є установою з двома режимними корпусами із загальною кількістю 100 камер, лімітом наповнення – 854 чоловік, плановим наповненням в 770 чоловік. На території ізолятора є промзона і православна каплиця.