Опис
Адреса: вул. Тульчіановская, 51 (колишня. вул. Котовського)
Дата побудови: кінець 19 століття.
Поверховість – 2
Один з найбільш примітних пам’ятників історії і архітектури Ізмаїла.
Особняк з колоритним дворовим флігелем належав бессарабському землевласнику і екс-міського голови Ізмаїла Федору Павловичу Тульчіанову. Його попередник – одноповерховий особняк був побудований у другій чверті XIX століття, і його власником був купець Павло Тульчіанов – батько Федора.
Федір Павлович Тульчіанов вперше був обраний Ізмаїльським міським головою в 1880 році. Високий статус господаря послужив причиною перебудови будівлі. За проектом «городового архітектора» (так в ту пору звучало найменування посади) В.Семечкіна була проведена добудова другого поверху, і серйозно змінений архітектурний вигляд фасаду. До речі, згаданий архітектор є автором проекту ще одного ізмаїльського пам’ятника архітектури – центрального критого корпусу на міському ринку.
![]() |
Архітектура особняка Тульчіанових характеризується чистотою ліній, ясністю і урочистій величністю, як і належить будівлі, збудованій в стилі пізнього класицизму. Вхід в нього з боку вулиці є зразком тосканського ордеру. Стовбури колон, розташованих праворуч і ліворуч, володіють великою товщиною, гладкі, без каннелюр. Відповідно до канонів ордера висота колон відповідає семи їх нижнім діаметрам. Зовні будівля виглядає міцною, символізуючи фізичну міць і силу.
Головний акцент в декоруванні фасаду, що виходив на вулицю Маріїнську (нині – пр. Суворова), автор проекту зробив на центральній частині другого поверху. Високі напівкруглі у верхній частині вікна і балконні двері вінчають декоративні замки, вишуканими прикрасами є русти стін і ажурна кована решітка балкона.
У роки Першої світової війни в особняку розташовувався Штаб оборони району річкових сил на Дунаї, а в румунський період – трибунал (суд). Саме в стінах цієї будівлі велися процеси над учасниками місцевого підпільного комуністичного руху. Пізніше тут функціонувала чотирикласне жіноча професійно-реміснича школа, де дівчат навчали навичкам домоводства.
У червні 1940 року, з встановленням в нашому краї радянської влади, в особняку розмістився штаб 51-ї Перекопської дивізії, а в 1941 році – штаб оборони міста. У 1944 році в будівлі був госпіталь. З 1946 року тут почав функціонувати Палац піонерів і школярів, який розміщувався тут чотири десятиліття.
Ще в 1960 – 1970-х роках скла вхідних дверей прикрашала монограма, що складається з переплетених початкових букв імені і прізвища Федора Тульчіанова – «ФТ». Однак, благополучно переживши дві світові війни, потім вони безслідно зникли.
Була в декорі фасадної частини ще одна родзинка, яка також до сьогоднішніх днів до нас не дійшла – дві теракотові скульптури давньогрецької богині Ніки в нішах фасадної частини будівлі з боку проспекту. Одна з них розбилася внаслідок сильного землетрусу 1940 року, друга зникла в невідомому напрямку вже на рубежі 80-90-х рр. минулого століття. Сьогодні в очікуванні кращих часів в фондах музею Придунав’я зберігаються дві гіпсові копії втрачених статуй, виконані згідно збереженої старої фотографії.
У післявоєнні роки в будинку з башточкою була музична школа.
17 вересня 1990 тут розмістився історико-краєзнавчий музей Придунав’я, який працює тут донині.
Додати відгук