Музей Придунав’я

Адреса: вул. Тульчіановская, 51 (колишня. вул. Котовського)
Дата побудови: кінець 19 століття.
Поверховість – 2

Один з найбільш примітних пам’ятників історії і архітектури Ізмаїла.

Особняк з колоритним дворовим флігелем належав бессарабському землевласнику і екс-міського голови Ізмаїла Федору Павловичу Тульчіанову. Його попередник – одноповерховий особняк був побудований у другій чверті XIX століття, і його власником був купець Павло Тульчіанов – батько Федора.

Федір Павлович Тульчіанов вперше був обраний Ізмаїльським міським головою в 1880 році. Високий статус господаря послужив причиною перебудови будівлі. За проектом «городового архітектора» (так в ту пору звучало найменування посади) В.Семечкіна була проведена добудова другого поверху, і серйозно змінений архітектурний вигляд фасаду. До речі, згаданий архітектор є автором проекту ще одного ізмаїльського пам’ятника архітектури – центрального критого корпусу на міському ринку.

Семечкін Веніамін Павлович – відомий російський архітектор. Народився 1843 року в Санкт-Петербурзі в родині художника XIV класу Павла Петровича Семечкіна. Випускник Петербурзької Академії мистецтв (1860-1866, живопис; 1868-1875, архітектура), удостоївся малої срібної медалі за підсумками навчання та отримав звання класного художника III ступеня за програмний проект “Кафе-ресторан в парку”. З 1883 по 1892 рр. працював Ізмаїльським городовим архітектором. За його проектами була побудована Ізмаїльська пожежна каланча (1884 рік, до наших днів не дожила), відреставрована портова каплиця Миколи Чудотворця (1884 рік, до наших днів не дожила), побудовано дзвіницю підземної церкви в Кілії. Критий ринок є єдиною з будівель, створених за його проектом, які збереглися. З 1892 по 1917 рр. працював в Пензі молодшим інженером, молодшим архітектором, губернським архітектором. Відомо про 34 архітектурних проекти його авторства, включаючи прекрасну будівлю м’ясного пасажу в Пензі на вул. Московській, 85.

Архітектура особняка Тульчіанових характеризується чистотою ліній, ясністю і урочистій величністю, як і належить будівлі, збудованій в стилі пізнього класицизму. Вхід в нього з боку вулиці є зразком тосканського ордеру. Стовбури колон, розташованих праворуч і ліворуч, володіють великою товщиною, гладкі, без каннелюр. Відповідно до канонів ордера висота колон відповідає семи їх нижнім діаметрам. Зовні будівля виглядає міцною, символізуючи фізичну міць і силу.
Головний акцент в декоруванні фасаду, що виходив на вулицю Маріїнську (нині – пр. Суворова), автор проекту зробив на центральній частині другого поверху. Високі напівкруглі у верхній частині вікна і балконні двері вінчають декоративні замки, вишуканими прикрасами є русти стін і ажурна кована решітка балкона.

У роки Першої світової війни в особняку розташовувався Штаб оборони району річкових сил на Дунаї, а в румунський період – трибунал (суд). Саме в стінах цієї будівлі велися процеси над учасниками місцевого підпільного комуністичного руху. Пізніше тут функціонувала чотирикласне жіноча професійно-реміснича школа, де дівчат навчали навичкам домоводства.
У червні 1940 року, з встановленням в нашому краї радянської влади, в особняку розмістився штаб 51-ї Перекопської дивізії, а в 1941 році – штаб оборони міста. У 1944 році в будівлі був госпіталь. З 1946 року тут почав функціонувати Палац піонерів і школярів, який розміщувався тут чотири десятиліття.

Ще в 1960 – 1970-х роках скла вхідних дверей прикрашала монограма, що складається з переплетених початкових букв імені і прізвища Федора Тульчіанова – «ФТ». Однак, благополучно переживши дві світові війни, потім вони безслідно зникли.
Була в декорі фасадної частини ще одна родзинка, яка також до сьогоднішніх днів до нас не дійшла – дві теракотові скульптури давньогрецької богині Ніки в нішах фасадної частини будівлі з боку проспекту. Одна з них розбилася внаслідок сильного землетрусу 1940 року, друга зникла в невідомому напрямку вже на рубежі 80-90-х рр. минулого століття. Сьогодні в очікуванні кращих часів в фондах музею Придунав’я зберігаються дві гіпсові копії втрачених статуй, виконані згідно збереженої старої фотографії.

У післявоєнні роки в будинку з башточкою була музична школа.

17 вересня 1990 тут розмістився історико-краєзнавчий музей Придунав’я, який працює тут донині.